Бахмут - наш: "205" спартанський. Оборона кладовища. Ч. 2.

Зайнявши оборону Бахмута за річкою Бахмутівка, ми й гадки не мали проти кого ми воюємо. Розвідки просто не було, від слова зовсім. Позиції Атос, Одеса, Грибок, Край були, так би мовити, навіть не 0, десь -1. Тому що ліворуч була прострілювана пустка, праворуч яр, який одразу переходив у неконтрольоване кладовище, а попереду пагорби та висоти, на яких були орди ворогів. Така собі чудова кругова оборона. Танків у нас нема, БТР та БМП відсутні. З вогневої підтримки тільки 1 рота друга "Музея", рота РВП та невеличкий підрозділ спецпризначення.


Він, цей підрозділ- окрема історія, не можу все розповідати. Командир був адекватний, до нашого штабу заходив, план бою наче виробили.


Але..... щось пішло не так.


У результаті операція провалилася, позиції не було зачищено, ми отримали втрати з обох сторін…. і спецпризначенці поїхали.


Я навіть не впевнений, що вони самі розуміли що відбувається, бо слухаючи радіообмін на наших частотах, я зрозумів що там просто хаос: хто в кого стріляє - не зрозуміло, де саме і звідки йде контакт - також не зрозуміло. У цьому бою в нас загинуло ще 4 бійця: Валет, Кришна, Корж, Артист.


За результатами цієї "спецоперації" ми втратили позиції Грибок, Одеса, Днепр. Залишився тільки Атос: праворуч кладовище та яр, ліворуч пустир і дорога до позиції, що прострілюється з СПГ та мінометів. Та сама, якою катаються медики, завозять БК та заходить підкріплення. Боже, бережи таксі Адмірал: бойового медика Нахимова, водія Пуха та евакомобіль "Ева Грін".


Щодо моєї служби під час виконання бойових завдань. Мені важко давати оцінку самому собі, просто перерахую те, що я робив у той час: забезпечував завезення боєкомлекту з бази Шлягер на склад позицій, розводив піхотинців по позиціях, доставляв б.к. саме на позиції - вдень та вночі, заносив на позиції батареї до радейок, павербанки, тепловізори, чергував безпосередньо на 1 лінії оборони як бойовий медик та екіпаж евакуації, виконував завдання командирів Яника та Музея по забезпеченню та функціюванню КСП (командно- спостережного пункту), виконував перше плече евакуації безпосередньо з нуля до точки сортування поранених, проводячи стабілізацию пораненого згідно протоколу MARCH на ходу, доки водій маневрував поміж воронок на шляху до пункту сортування.


Таксі Адмірал у ефирі 24/7.


Звісно, що я працював не один, зі мною була команда бойових медиків взводів. Ці люди робили святу справу: док Тарас, медик 1 взв. друг Німець, водії Пух, Малой, Калаш, Зірочка, Філ, Святий, Пограничник. Ми були добровольцями, командою, братами по зброї. Ми врятували життя багатьох бійців.


Щодо позиції, які ми займали, то це були просто дачні будиночки, хатки, іноді гаражі. Іноді це було пів-хати, бо решта обвалилася після обстрілу або пожежи. Займаєш домівки через один, та просто тримаєш свій сектор. Одне але: заважають забори, кущі, дерева, якісь сарайчики, темрява та .. щильний мінометний обстріл. РПГ "прилітає" постійно, якийсь вагнеровець з підствольного гранатомета валить, про пагорб попереду, з якого прямою наводкою працювали СПГ та ПТУРИ я взагалі мовчу. У більшості моїх поранених братів це осколкове або акубаротравма (контузія), у голову ( так загинув друг Фандік, друг Гриць, Карбон та Паштет), шию, руки.


Перші два тижні зомбоорки просто "перли" вдень та вночі: біжуть троє -один з автоматом, два інших тягнуть ящик з патронами, хто вижив - того автомат , або довбодятел з однією гранатою - типу шахід. Були і тупі чмобіки, але і була спецура, яка на фоні натовпу чмобіків заходила з флангів на кладовище та атакувала саме під час атаки "одноразок".


Потім, коли "одноразки" закінчувалися спецура навмисно підпалювала будинки позаду себе, щоб їх не було видно у тепловизори.


Можете уявити собі відчуття та страх молодого, необстріляного бійця києвського батТРО: темрява, холод собачий, з усіх сторін сполахи пострелів та вибухи, рація бере хріново бо сідає, і проти тебе біжить просто орда, натовп зомбарей з криками "урррра, товарищи".


Гра "Serios Sam" просто відпочиває у порівнянні з цим.


400- 600 патронів за бій - це норма, стріляти "по-сомалійськи" - навчилися, одразу навчилися стріляти з ПК, РПГ, підствола, кидати усі віди гранат - Бахмут навчив. Чому нас не вчили цьому на полігонах - питання відкрите….


Хочу також, не можу не розповісти, про "хероїв", що зганьбили та підставили роту. Два брата-"акробата", юристи - ARки купили, снарягу вициганили у волонтерів, модні шоломи купили, на сміливість та совість грошей не вистачило. Сье….лися після першої бойової ночі. Одразу на шпиталь у Дніпрі. Більше ми їх не бачили.


Ще був воїн "Тіктокер" зі своїми троещинськими прихвостнями. Коли я розповідав, ділився своїм бойовим досвідом та вчив так.меду, вони ржали що коні. В кого більше всього патріотичних та войовничих татух - в них. Купити одну автівку на чотирьох та кататися Костянтинівкою за хотдогами - це легко. Ще більш легко було здріснути з позиції після першого контакту, проєб…ся серед трьох домівок, коли їх шукали усією ротою, потім вигадати мифічну акубаротравму та поїхати на Київ, кинувши побратимів у Бахмуті. СЗЧ. Прокуратура. Сором.


Воїн В. з Вінниці. Пройшов КМБ в морпехах, розповідав про серйозний бойовий вишкіл, знає половину моїх друзів- АТОвців у Вінниці, здоровий молодий бичок. Але: до Шлягеру у підвал поїду, почергую, але за руль "Еви Грін" не хочу, бо його "головна ціль на війні -вижити". Чого прийшов на війну, до лав роти - незрозуміло. Постійний геморой.


Трохи моїх емоцій: страшно всім - кров, загиблі друзі поруч, охрененні вибухи та свист куль постійно - це лякає, дійсно.


Але коли ти знаєш, що ціна твоєї втечі чиєсь життя - ти терпиш страх, коли ти знаєш, що орки роблять з жінками та дітьми - ти береш свій страх та жах у кулак та стискаєш зуби від люті. За нами країна, за нами наші родини та друзі, які на нас сподіваються та хочуть жити. І це не просто слова. Це місія чоловіка - бути воїном світла проти орди. Мій самий страшний страх - що про мене скажуть, що я сцикло та сьє…ся з полю бою.


Далі буде.


Дмитро Гутман, друг Нахимов, незалежний журналіст, старший бойовий медик 2 роти 205 батТРО.