Князь Роман Ружинський, перший чоловік Софії Карабчиївської, про яку йшлося в попередніх дописах, був фруктом ще тим. Коли він привіз її до себе в Ружин після весілля, то вона побачила там повну розруху. У порядку був лиш арсенал, наповнений зброєю, і стайня з кіньми. Крім того молодий князь, якому ще й 30-ти не було, любив прикладатися до "мальвазій". Він все поривався до воєнних пригод, а при їх відсутності пиячив. Такого роду був. Як відомо, і його дід Остап, і батько Кирик, і дядки Богдан, Микола і Михайло були не останніми людьми у Війську Запорозькому. Щоправда, батько його Кирик із Січчю розсварився і навіть під прапорами Речі Посполитої взяв участь у боях із Запорожцями під Білою Церквою, Каневом і на Солониці 1596 року. Можливо, що й княжич Роман, якому тоді було близько 20-ти років, також був тоді при батькові. Тож і не дивно, що знайшов він собі так само войовничу подругу. Який ішов, таку й здибав.

1608 року, напозичавши грошей під заставу всіх своїх маєтків, найнявши на них 1 тисячу шибайголів, таких як і сам, і залишивши жінку з дітьми і боргами, він подався на Московщину здобувати престола "цареві Димитрію", у квітні 1608 року прибув до Орла, де той стояв, а вже у травні на чолі 13-тисячного війська розгромив під Болоховим (тепер в Орловській обл. РФ) 30-тисячне московське військо, очолюване Дмітрієм Шуйскім, братом царя Васілія Шуйского. У червні-липні 1608 року Роман Ружинський отримав ще дві перемоги вже під самою Москвою.

Проте, на допомогу Москві прийшло шведське військо і здобути Москви "цареві Димитрію" не вдалося, а Роман Ружинський помер у квітні 1610 року від отриманих ран.

Тож княгиня Софія замість слави і багатства зустріла у Києві труну з останками свого чоловіка, якого було поховано в домініканському монастирі на Подолі у Києві. Сама ж повернулася до Ружина відбиватися від загарбників-сусідів і кредиторів, про що вже йшлося в попердніх дописах.

В ілюстрації репродукція з картини Сєрґєя Іванова "Смутноє врємя", на якій зображено табір "царя Димитрія" в Тушині (тепер у складі Москви).

​