Реальна війна

Сьогодні ми вперше публікуємо інформацію не за повідомленнями Генерального штабу чи Уряду України, а за реальними свідченнями учасників боїв.

Наші джерела розповіли про те, як слабконавчених, необстріляних, без достатньої кількості боєприпасів та без підтримки бронетехники та артилерії бійців територіальної оборони кинули тримати важливий стратегічний напрямок, де ворог із застосуванням авіації, танків та артилерії пробує проводити наступальні дії.

Задля збереженння військової таємниці ми не вказуємо район бойових дій та дані військової частини.

Одного дня увесь підрозділ зазначених нами бійців було висаджено серед ночі, з автомобілів після передислокації з однієї із центральних областей України. Із мінімальним набором особистих речей військовослужбовців направили до заняття бойових позицій у найближчій лісосмузі та до окопів, що залишились від окупантів. Після зайняття позицій виявилось, що зв'язок із командуванням повністю відсутній (на всю роту було видано 5! радіостанцій), лісосмуга повністю «пристріляна» рашистською артилерією, а ці окопи взагалі розвернути «спиною» до ворогів. Недосвічені бійці були змушені коригувати вогонь артилерії «на звук», ані паперових, ані електроних мап у них просто не було.

І це був тільки перший і далеко не останній приклад недолугого використання підрозділу на передовій.

Надалі наші герої отримали наказ тримати позиції «до останнього». Підступний агресор останнім часом припинив спроби масованих атак із застосуванням прямої атаки піхотою. При таких атаках наші воїни успішно знищували живу силу супротивника.

Оборонні позиції наших військових почали нищити дистанційно, зачасту після «розвідки боєм». Обстріли позицій проводяться з великої відстані із застосуванням артилерії, танків та авіації. Над окопами задля коригування вогню постійно знаходяться ворожі дрони, які з висоти 1500 м бачать усе, але недосяжні для стрілкового вогню. Особливістю російського БПЛА «Орлан» є програмна інтеграція з САУ «Мста –СМ», що досволяє одразу ж знешкоджувати невелікі цілі, як наприклад - група солдат.

На іншій позиції, у селі Д., для зміцнення позицій наших оборонців з ТРО, час від часу на посилення направляли бійців Національної гвардії. Це молоді хлопці (строковики віком 18-20 років), які готувалися для патрулювання мирних міст і не мають не тільки бойових навичок, а й елементарної стрілецької підготовки. До того ж їх розташовували в окопах, що не розраховані на таку кількість бійців і не дозволяли укритися при обстрілах. Значна кількість гвардійців та бійців батальонів ТРО гинула при першому ж влучному «прильоті».

Що ж до наших героїв, то вони знаходились під постійними обстрілами і не мали змоги ані відповісти, ані знищити ворожі дрони, ані завдати удару по ворожій бронетехніці. Їм на позиції видали декілька NLAW, але жодного з бійців не підготували до використання цієї зброї. Бійці змушені були читати інстукції що написані прямо на гранатометах. Що робити у такій ситуації рзгублене командування також не знало. Велику складність виникла у піхотинців ТРО з координцією з артрилеріськими розрахунками. Зачасту командир артилерійської батареї відмовлявся вести вогонь по вказаним цілям, не вважаючи це доцільним.

Протягом невеликого часу, десь трохи більше місяця, із роти залишилось менше половини і підрозділ вивели з «нуля». Уся решта або загиблі, або пропали безвісти, або важко поранені та контужені.

У мене вищенаведене викликало одне, але болісне питання. Як можна людей без необхідного озброєння, оснащення та підготовки кидати на захист позицій виключно своїми тілами?

Наші герої вистояли, але втрати як фізичні, так і моральні просто неймовірні. Одні із цих втрат – зневіра у військовому командуванні батальону та способах оборони країни.