Учора пройшовся по "воєнному" Харкову. Видовище, звісно, сумне та бентежне: навкруги зруйновані, або напів зруйновані будівлі, дуже мало людей, постійно працює повітряна тривога, багато військових. І навкруги блокпости, їх багато.
Народ ходить зашуганий, на мене у формі дивляться "косо", посміхаются мало.
Харків, як місто, мені дуже шкода, я розумію як це дорого буде відновлювати, ремонтувати, запускати у життя знов.
Але є і інша сторона цієї "медалі", жорстка, - може ця війна у Харкові, та прильоти по житлових будинках нарешті змусять більшисть харків'ян розлюбити паРашку, росіян та совок. Бо саме краще навчання любові до Батькивщини йде через конкретну "піздюліну" від ворогів. Може хоч це змусить усіх ватників та тих хто "внеполітики" спілкуватися українською, любити українську культуру та захищати свою країну, а не тільки своє "болото". 8 років війни не рахується.....
Пост злий, але це мої відверті думки та відчуття.
Можете кидати у мене лайно.... Старший солдат, бойовий медик бТРО м. Києва, Гутман Дмитро.
תגובות